29 липня 2026 року Верховний Суд поставив важливу крапку у дискусії щодо можливості заміни стягувача у виконавчому провадженні після відступлення права вимоги фізичній особі. У постанові у справі № 2-1973/11 (провадження № 61-14164св25) суд дійшов висновку, що під час розгляду питання про процесуальне правонаступництво суди не можуть фактично визнавати недійсним договір відступлення права вимоги, якщо він не є нікчемним та не був оскаржений у встановленому законом порядку.
Ця правова позиція має істотне значення для кредиторів, фінансових компаній, інвесторів у проблемні активи та боржників, оскільки може вплинути на тисячі виконавчих проваджень, у яких права вимоги відступаються від банків чи фінансових компаній фізичним особам.
Обставини справи
Рішенням суду ще у 2012 році з боржника було стягнуто заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ КБ «Надра».
Після ліквідації банку право вимоги перейшло до ТОВ «Світ Фінансів», яке було замінено на сторону виконавчого провадження як правонаступника первісного кредитора.
У лютому 2025 року фінансова компанія уклала з фізичною особою договір про відступлення права вимоги та передала всі права кредитора за кредитним договором і забезпечувальною іпотекою. Новий кредитор звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні.
Однак суд першої інстанції та апеляційний суд у задоволенні заяви відмовили.
⚖️ Потрібна професійна юридична допомога?
Отримайте професійну консультацію адвоката та дізнайтесь, як ефективно захистити свої права і законні інтереси.
Конфіденційність, індивідуальний підхід та реалістичний аналіз вашої справи.
Чому суди першої та апеляційної інстанцій відмовили
Відмовляючи у заміні стягувача, суди виходили з того, що:
- кредитодавцем за кредитним договором може бути лише банк або фінансова установа;
- фізична особа не має права надавати фінансові послуги;
- відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить статтям 512 та 1054 Цивільного кодексу України.
Фактично суди дійшли висновку, що такий договір не може породжувати правові наслідки щодо заміни кредитора.
Позиція Верховного Суду
Касаційний цивільний суд не погодився з таким підходом.
Суд наголосив, що питання заміни сторони виконавчого провадження є процесуальним, а тому при його вирішенні необхідно встановлювати:
- чи існувало право вимоги у попереднього кредитора;
- чи перейшло це право до нового кредитора;
- чи є таке право вимоги чинним на момент звернення до суду.
Водночас суд не має права виходити за межі розгляду заяви про правонаступництво та вирішувати питання недійсності договору відступлення права вимоги.
Презумпція правомірності правочину має значення
Верховний Суд особливо підкреслив значення статті 204 ЦК України, відповідно до якої будь-який правочин вважається правомірним доти, доки:
- його недійсність прямо не встановлена законом;
- він не визнаний недійсним судом.
Сам факт сумнівів щодо правомірності договору цесії не надає суду права ігнорувати його існування під час розгляду заяви про заміну стягувача.
Інакше кажучи, якщо договір відступлення права вимоги продовжує діяти та не оскаржений у передбаченому законом порядку, суд повинен виходити з презумпції його чинності.
Що сказав Верховний Суд про фізичну особу як нового кредитора
Одним із ключових висновків постанови стало те, що положення статей 512 та 1054 ЦК України не встановлюють нікчемності договору про відступлення права вимоги на користь фізичної особи.
Тому суди попередніх інстанцій фактично зробили висновок про недійсність договору без наявності відповідного судового рішення та без розгляду окремого позову про визнання такого договору недійсним.
Верховний Суд визнав такий підхід помилковим.
Чому ця постанова є важливою
Постанова містить одразу кілька важливих правових орієнтирів.
1. Захист принципу правонаступництва
2. Межі судового розгляду
Суд не може перетворювати процедуру заміни стягувача на розгляд позову про недійсність договору.
3. Захист учасників ринку проблемної заборгованості
4. Новий орієнтир у виконавчих спорах
Практичне значення рішення суду
Постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року у справі № 2-1973/11 фактично закріплює важливий принцип: суд, який вирішує питання про заміну стягувача, не повинен встановлювати недійсність договору відступлення права вимоги, якщо такий договір не є нікчемним і не визнаний недійсним у судовому порядку.
Це рішення може стати одним із ключових орієнтирів у спорах щодо процесуального правонаступництва, відступлення прав вимоги та виконання судових рішень, особливо у випадках, коли новим кредитором виступає фізична особа.